Главный Оптимист Всея Украины (happy_julia) wrote,
Главный Оптимист Всея Украины
happy_julia

Казка на три дії з прологом та епілогом


Пролог
Ви знаєте, я звикла сама створювати собі проблеми і потім їх вирішувати, тому мій лист-прохання ніколи не був відправлений – я сама створила собі мрію і сама втілила її у життя (щоправда, не без сторонньої допомоги, тож велика подяка, по-перше, моїй близькій подрузі, без якої, підозрюю, мрія ще довго лишалась би невтіленою, по-друге, моїм батькам, що відпустили мене з дому на цілих три дні, взявши на себе турботу про мою дитину, а крім того – всім хто тим чи іншим чином долучився до матеріалізації моїх мрій). Я до останнього не вірила, що нам це вдасться, і лише коли побачила у вікно поїзда як київські будівлі змінились на звичайний лісостеповий дорожній пейзаж – відлягло. Це справді сталося.
Отже, під палітуркою на вас чекає потік вражень і відчуттів, що й досі мене переповнюють, і я запрошую вас розділити їх зі мною.



Дія перша.
Неділя

Львів плакав. Плакав від радості, що нарешті нас дочекався. Прохолодні ласкаві сльози падали на наші голови, плечі, валізи, блищали на обличчях анітрохи нас не дратуючи. Ми були самі у чужому місті, щасливі від відчуття свободи і відкриті для нових вражень.

Кумедний трамвайчик 10 хвилин неквапом возив нас вулицями, потім висадив коло величної будівлі Львівської Політехніки і так само неквапом поїхав собі далі. А нам кортіло позбутися валіз, змити з себе дорожню пилюку і якнайшвидше вирушити на побачення до одного з найдавніших міст нашої країни.

Квартира, яку ми найняли, виявилася дуже затишною, приємною і зручною. Три дні нашого перебування у Львові ця квартира служила нам домівкою, і не зіпсувала нам ані хвилини нашого відпочинку. Зручне ліжко і тепла ковдра, приємний і добре продуманий інтер’єр, милі дрібнички створювали відчуття справжньої домашності, а над ліжком висів справжній гобелен ручної роботи 18 століття.

Перший день був музейним. Хоча дощ вже не йшов, але небо було ще похмуре, а крім того переважна більшість музеїв вихідна у понеділок, тому вирішено було перший день у Львові присвятити музеям. Список музеїв був детально вивчений, вибрані найцікавіші (звісно, для нас), маршрут відпрацьовано на карті і – казка почалася.

За один день у Львові я відвідала більше музеїв, ніж за останні кілька років у Києві. Експонати у Львівських музеях дуже достойні, є справді унікальні. Найбільше нам сподобався музей пивоваріння, який значився у нашому списку останнім і до якого ми встигли саме вчасно щоб потрапити на останню екскурсію. І не думайте, що це через дегустацію, якою завершуються екскурсія у цей музей – пиво наливали смачне, нічого не скажеш, але подивитись на лаштунки давніх пивоварень було значно цікавіше.

Чи знаєте ви, що у Львові не лише з давніх часів варили власне пиво, але й виготовляли все необхідне для пивоваріння знаряддя?

День видався насичений. Після музею пивоваріння ми вже були досить стомлені і переповнені враженнями, і вирішили завершити день відвіданням однієї з місцевих кав’ярень. Однак здійснити це бажання нам не вдалося – всі більш-менш цікаві кав’ярні були переповнені, а сидіти у звичайнісінькій забігайлівці, яких і в Києві повно, нам видалося нецікавим. Тож закінчилося тим, що ми набрали повну коробку солодощів у Цукерні і пішли додому їх знищувати.

Завіса


Дія друга
Понеділок

Зранку нас розбудило сонечко, що несміливо заглядало у вікна, намагаючись пробитись крізь щільні завіси. Випивши по чашці кави і доївши смачнючий грушевий сирник, який ми не посилили напередодні, ми вирушили на нове побачення з містом лева. Чарівний львів’янин Сергій півдня показував і розповідав нам про рідне місто (я б і не подумала, що звичайний собі львівський бухгалтер може бути таким цікавим екскурсоводом).

Спочатку ми, у якості ранкової зарядки, піднялися на Високий замок. Для тих хто не в курсі розповідаю, що насправді ніякого замку там немає – це просто пагорб (він називається якимось інакшим словом, але я його не запам’ятала, тож хай побуде пагорбом), але колись давно замок там і справді був, і для скептиків там навіть є залишки руїн – одненька стіна, на яку я хотіла було видряпатись, але побачивши щирий подив в очах своїх супутників я засоромилась і не полізла.

Потім ми довго блукали вуличками, розглядаючи цікавинки, що несподівано з’являлись у нас перед очима майже за кожним новим поворотом, і слухаючи нові й нові історії нашого гіда Сергія.

Чи знаєте ви, що Львів мав один з найстаріших у Європі водогонів? Перші згадки про Львівський водогін датуються 15-м століттям. Він являв собою дубові колоди з продовжними наскрізними отворами, через які власне і текла вода. Такий водогін місцями функціонував аж до середини 20-го століття.

Завершився другий день відвіданням сувенірного ринку та сувенірних крамничок і скуповування різних виробів як для себе на згадку, так і для роздарювання родичам та друзям. Навантажені сувенірами, ми знов було спробували пробитися у яку-небудь кав’ярню, і після низки нових невдалих спроб забронювали собі столик на завтра, щоб вже напевно мати місце під сонцем притулок, бо знали точно, що нам не буде куди повертатись наступним вечором, а сидіти на вокзалі чекаючи на свій потяг – нецікаво.

Наостанок ми влаштували собі екскурсію по місцевих продуктових крамницях, закупивши інгредієнти для фруктового салату, і повернулись додому культурно відпочивати перед телевізором.

Завіса


Дія третя
Вівторок

Сонечко знову порадувало нас своєю лагідною посмішкою крізь віконце, але ввести нас в оману не вдалося – напередодні увечері відчутно похолоднішало, та й прогноз не обіцяв літа, тож ми одягли всі теплі речі, які були у нас при собі, і вирушили у останню подорож вулицями Львова.

Ми нікуди не поспішали – я взагалі помітила, що це місто якось дивно впливає на людей: мимохіть перестаєш квапитись і турбуватись, ніби попереду у тебе – вічність.

Спочатку ми відвідали залізничний вокзал – не те щоб у ньому було щось цікаве (хоча будівля вокзалу велична і – не побоюся цього слова – гарна), а просто нам не дуже кортіло тягати за собою валізи, тож ми відвезли їх у камеру схову і вирушили далі. Незважаючи на сонечко, що намагалось нас зігріти визираючи з-за хмар, було дещо прохолодно, гуляти вулицями не дуже хотілося, але на третій день у нас був запланований Шевченківський гай, і ми були переповнені рішучістю його все ж таки відвідати.

Дорога до гаю виявилася досить довгою, тому що спочатку ми, заплутавшись у львівських трамвайних маршрутах, заїхали кудись у зовсім інший бік (правда, там теж знайшлося на що подивитись, тож, мабуть, пригода була невипадкова), потім нам закортіло ближче придивитись до палацу Потоцьких, а роздивившись палац ззовні ми вирішили, що треба подивитись на нього і зсередини, тож купили квитки і відвідали музей на першому поверсі і картинну галерею на другому. Далі нам трапилася книжкова крамниця, з вітрини якої підморгував Андрухович з обкладинки своєї нової книжки, а зайшовши всередину неможливо було не пробігтись вздовж стелажів і не купити ще пару книжечок на додачу до ТАЄМНИЦІ.

Поки ми подорожували на трамвайчику, розглядали картини і вивчали асортимент книгарні пройшло досить багато часу і ми встигли зголодніти і замерзти. І тоді ми відкрили для себе місцевий фастфуд. Там не тільки швидко і смачно годують, там тепло і там готують гарячий пивний грог (це підігрітий портер з додаванням спецій і лимонного соку) – саме те, що потрібно було двом замерзлим голодним дівчатам.

Зігрівшись грогом і відпочивши ми вирушили далі з твердим наміром одразу їхати до гаю, але проходивши повз ратушу ми згадали, що хотіли піднятись на вежу, але ще й досі цього не зробили. Знову відклавши гай на потім, пішли у ратушу. Добрих чотири сотні сходинок довелося нам подолати перш ніж ми побачили все місто як на долоні. Краєвид був чудовий, але вітер нагорі був значно лютіший ніж внизу, тож намилуватись досхочу ми не встигли – пішли долати сходинки у зворотному напрямку.

Аж ось ми їдемо таки у Шевченківський гай. Там розташований музей народної архітектури та побуту – щось схоже на наше Пирогово (але – і тут мене нарешті накрила гордість за рідне місто – наш музей значно багатший, просторіший, та й взагалі – рідніший). Половина хатинок закрита для огляду, решту доводиться шукати поміж дерев – а гай таки густенький, далеко не побачиш. Крім того, тут ми замерзли остаточно, і навіть неодноразові запрошення на вечорниці, що мали невдовзі розпочатись у гаю, нас не звабили – погулявши гаєм майже годину ми були вже геть нездатні на сприйняття прекрасного, тож поспішили назад у місто грітись гарячим грогом.

Завершився наш останній день у чудовій кав’ярні "Золотий дукат", де було з учора заброньовано для нас столик, і ми просиділи там до закриття, смакуючи різні види кави. І я вам скажу – такого я ще не пила ніколи! Я не знаю як можна розповісти про смак словами, тож хотіла привезти вам речових доказів, але на жаль, саме щось трапилось з машиною, що молола каву, тож мені не вдалося привезти вам диво-порошку. Доведеться вам задовольнитися лише моїми враженнями, або поїхати таки до Львова самим, сісти за столик у Золотому дукаті і замовити собі чашечку кави.

Завіса


Епілог
Київ зустрів нас пронизливим вітром, що жбурляв нам в очі колючі сніжинки, сипав сніг за комір, жалив пальці холодом. Ніякої радості від нашого повернення у повітрі не відчувалось – тільки люті ревнощі і жага помсти. Але ми любимо наше місто й таким – ти не можеш не відчувати цього, Києве. Це кохання на все життя – як би добре не було на чужині, ми все одно повертаємось сюди. А у Львові лишилась не лише частинка душі, а й дещо більш матеріальне: моїм сонцезахисним окулярам так сподобалось місцеве сонечко, що вони вирішили залишитись у Львові жити, та й покинули мене по-англійськи - не попрощавшись.
_________________________________

Или вы знаете, что значится следующим пунктом в нашей программе освоения родной страны? Таки да – жемчужина у моря! Начинаем готовиться морально.
Tags: Львов, Украина, нездешнее
Subscribe

  • Faudrait sourire même au pire

    Настроение сегодня вот такое (видать потому что завтра таки в отпуск) :)

  • 365/365 – I thank you for that special thrill

    А песенку для последнего дня марафона я, сознаюсь, выбрала давно, практически в самом начале. К сожалению, не нашла к ней видео, так что решила в…

  • 364/365 - And even dark nights are ending in dawn

    Не, ну я не насовсем прощаюсь, так просто вы от меня не отделаетесь ))) Просто дистотека перестаёт быть ежедневной :)

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 16 comments

  • Faudrait sourire même au pire

    Настроение сегодня вот такое (видать потому что завтра таки в отпуск) :)

  • 365/365 – I thank you for that special thrill

    А песенку для последнего дня марафона я, сознаюсь, выбрала давно, практически в самом начале. К сожалению, не нашла к ней видео, так что решила в…

  • 364/365 - And even dark nights are ending in dawn

    Не, ну я не насовсем прощаюсь, так просто вы от меня не отделаетесь ))) Просто дистотека перестаёт быть ежедневной :)